Юрій Федаш: “Фільм “Черкаси” корисно подивитися тим, хто любить волати: “Сдали Крым”


Три роки тому в ніч на шосте березня у бухті Донузлав російські війська заблокували 13 суден українського флоту. Агресор затопив два кораблі на виході з затоки, перекривши нашим морякам шлях до відкритої води. Відтоді три тижні морський тральщик “Черкаси” чинив опір ворогу, а його екіпаж до кінця залишився вірним присязі.

Ми зустрілись із командиром тральщика Юрієм Федашем, консультантом воєнної драми Тимура Ященка “Черкаси”, і поговорили про кіно, про гідність і про вірність Батьківщині.

Як ви зреагували, дізнавшись, що про подвиг “Черкас” зніматимуть кіно?

Я здивувався. Першим моїм питанням було: “Чому про “Черкаси”, а не про хлопців з АТО?” Адже на Донбасі точиться справжня війна, і чимало людей віддали життя заради незалежності України. На це режисер відповів, що події у Донузлаві надзвичайно на нього вплинули, він був вражений нашим опором загарбникові, — й переконав, що ми були першими, хто дав відсіч ворогу.

Дійсно, дуже багато людей слідкувало за долею українських кораблів, пишалося тим, що тральщик “Черкаси” довго чинив опір — і так і не спустив український прапор, і всім серцем уболівали за екіпаж.

Є такий вислів: “Перемагає той, хто вміє терпіти”. Ми дотримувались його.

Ви одразу погодилися стати консультантом фільму?

Я дізнався, що став консультантом… з інтернету (сміється). Знайшов новину про пітчинги Держкіно, у якій говорилось, що я буду консультантом фільму “Черкаси”. Тоді ми вже були знайомі з режисером Тимуром Ященком і продюсером Олексієм Карпенком, але я не думав, що це настільки серйозно.

Як відбулося ваше знайомство?

Із продюсером ми зустрілись в Очакові, куди знімальна група “МКК фільм сервіс” приїхала шукати локації. На мене вийшли через прес-центр ВМС України. Ми тоді поспілкувалися та порозумілися.

А з режисером вдалося дійти згоди?

Тимур сам із Черкас, а я навчився на службі шукати спільну мову з черкаськими хлопцями (усміхається). Це було неважко. На тральщику “Черкаси” служило близько 20% хлопців із Черкаської області. А раніше — ще більше.

Вам сподобався сценарій? Наскільки він відповідає тому, що відбувалось у дні блокади “Черкас”?

Мені не до душі кінцівка фільму — здається, не кожен її зрозуміє. Але з погляду режисера, можливо, це й круто. Решта сценарію сподобалась. Я не вплинув на його сюжетну лінію, але намагався максимально наблизити до реальних подій.

Які завдання стоятимуть перед вами на знімальному майданчику?

Я себе, чесно кажучи, не бачу на знімальному майданчику — у мене інші обов’язки. Під час зйомок я буду зайнятий службою, але максимально допомагатиму, коли матиму час.

Кому, на вашу думку, корисно подивитися фільм “Черкаси”?

Перш за все мешканцям окупованого Криму та Російської Федерації. Нехай побачать, що дійсно сталося під час блокади у бухті Донузлав – у фільмі дуже добре передано атмосферу тодішніх подій. Вони ж бо знають лише те, що їм вішає російська пропаганда, а після перегляду, можливо, змінять думку щодо анексії Криму.

В Україні фільм “Черкаси” корисно подивитись тим, хто любить волати: “Сдали Крым”, “Там никто ничего не делал”. Щоб ці скептики побачили, як, прикриваючись жінками та дітьми, “зелені чоловічки” захоплювали військові частини. Про ці моменти російська пропаганда не згадує, але так було насправді.

Я переконаний, що завдяки ВМС ми зараз маємо Україну. Якби ми тоді розпочали стріляти, то невідомо, де зараз би проходив державний кордон України. Тоді уздовж всього нашого кордону стояло 100-тисячне військо росіян.

У вас тоді були дані про ситуацію на кордоні?

Звісно, були. Кожен день, який ми відтягували, — це був час на перебазування, передислокацію ЗСУ на східні кордони. Бо за правління Януковича й інших президентів кордон з Росією був оголений. Для того щоб перекинути туди війська, потрібен був час. А технічна готовність тоді лишалася вкрай низькою — техніка не доїжджала навіть півшляху. Тому кожен день нашої оборони коштував як золото. Коли хоч один підрозділ протистояв ворогам у Криму, вони нічого не могли вдіяти на інших напрямах. І мені тоді це було зрозумілим.

Коли стало відомо, що в Україні знімають фільм про подвиг “Черкас”, російський інтернет заряснів матеріалами, мовляв, жодного героїзму у вашому вчинку немає. Прогнозовано, що після початку роботи над кіно такі голоси лунатимуть частіше. Скажіть, ви вважаєте свій вчинок героїчним? До речі, що про нього казали російські капітани, які тримали облогу?

Я не вважаю цей вчинок героїчним — це вчинок нормального командира, який виконує свої функціональні обов’язки. На жаль, влада нехтувала тим, що на керівні посади потрібно призначати перш за все патріотів.

Можливо, на тлі решти кораблів наш вчинок виглядає інакше. А тролінг із Російської Федерації відбувається тому, що в них багато підрозділів і людей, яким невигідно визнавати наш вчинок якимсь подвигом.

Ви знаєте, скільки силовиків залишилось на анексованому півострові? З Криму вийшло лише 16% від загальної кількості військових і силовиків. Це було близько 30% зі складу Збройних сил України, прикордонники — до 25%, міліція — 1%, СБУ — до 10%. А от державна охорона — менше 1%.

Багато хто з моїх знайомих російських командирів під час блокади телефонували мені та висловлювали підтримку. Повага до нашого екіпажу проявилася і в тому, що спецназу було дано вказівку: жоден член екіпажу “Черкас” не має постраждати під час штурму. Тому наш приклад був прикладом і для їхніх військових також. Звісно, час минув, і пропаганда робить свою справу. Росіяни знімають фільми, в яких показують, що ми втікали під час штурму, — це брехня. На жаль, українські держслужби, які мають протидіяти ворогу в інформаційному полі, не працюють.

Чому не всі екіпажі кораблів чинили опір подібний вашому?

Свого часу я дуже відповідально ставився до бойової підготовки, до добору екіпажу. Тому команду “Черкас” і надсилали на міжнародні навчання — адже наша готовність була на високому рівні.

Коли у Криму почали захоплювали військові частини, ми готувалися до бойових дій. Екіпаж відчував, що у ситуації, що склалася, можна протриматися і дати здачі. Людей, які були проти, я висадив. Тобто у нас були створені всі умови для того, щоб захищатися.

Що вам пропонували за здачу судна?

Я не доводив розмову до пропозицій. Але через інші джерела мені пропонували цивільну (щоб я не порушував присягу) високооплачувану службу.

Телефонів у нас під час облоги було по 3-4, і весь час я міняв картки. Тоді навпроти корабля стояли автомобілі РЕБ “Тигр”, які глушили і прослуховували сигнал. Єдиний зв’язок, що тоді був безпечним, — це або комп’ютерні ігри, чи інші закриті канали, де є прив’язка до грошей.

Що було найскладнішим під час блокади?

Найскладнішим було те, що коли ми чинили опір, інші — здавалися. Йдеться як про кораблі, так і про міліціонерів, військових, СБУ тощо. Спостерігати за цим було морально складно. Складно було й тим військовим, які не перевезли сім’ї на материк.

Чи знаєте ви про долю капітанів і команд, які здалися у полон?

Екіпажів, які здалися всім складом, не було. А ті, хто залишились, стали білими ґавами як мінімум на рік. Наскільки мені відомо, офіцерам до особової справи писали “Склонен к измене родине”. Наприклад, я чув, що командира “Чернігова” надіслали командувати російським тральщиком, який відплив до Сирії, і через непорозуміння з екіпажем його дуже швидко усунули з посади.

Ви підтримуєте зв’язок з екіпажем тепер, коли минуло стільки днів після подій 2014 року?

Наскільки можливо. Коли служив в Очакові, то спілкувався часто, а після переведення в Одесу стало важче.

Вас підтримували кримські татари, і про це йдеться у фільмі. Чи контактуєте ви з ними зв’язок сьогодні? Можливо, знаєте, як склалася їхня доля і чим вони живуть сьогодні?

Не підтримую зв’язку, відколи з тих номерів мені почали надходити незрозумілі повідомлення. Татари нам дуже допомогли під час блокади. Жителі двох сіл постійно повідомляли про ситуацію в морі та на березі. Тому ми були завжди готовими до атак. Також вони постачали нам продукти та речі першої необхідності. Ми їм передавали цінні речі, але все забрала ФСБ. Проросійські сусіди здали.

Що ви робите зараз?

Наразі я слухач курсу в Національному університеті оборони України. Закінчую Командно-штабний інститут. Навчаюся, бо новий рівень освіти передбачено посадою — начальник відділу бойової підготовки ВМС України. Ну і, звісно, допомагатиму знімати кіно про тральщик “Черкаси”.

фото: procherk.info, youtube, blackseanews.net

Оставьте комментарий